Вільногірська загальноосвітня школа №5
Субота, 24.06.2017, 19:21
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гость | RSS


Тільки Українське радіо-онлайн

Меню сайту

Запитуйте - Відповімо

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук по сайту

Календар новин
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Погода у Вільногірську

Словник вчителя

АВТОРСЬКІ НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ – складова програмно-методичного забезпечення освітнього процесу навчально-виховного закладу. Авторським навчальним програмам характерні оригінальні концепції. Запровадженню авторських навчальних програм передує  експертиза, апробація та сертифікація.

Типові навчальні програми розробляють на основі  вимог державного стандарту стосовно певної  освітньої галузі. Створення такої програми має бути результатом копіткої праці фахівців з різних галузей знань:  спеціалістів з певної науки (вони визначають зміст і  обсяг, умінь, навичок), педагогів, психологів, які розподіляють матеріал за роками навчання у відповідності до вікових особливостей дітей, методистів (вони розробляють необхідне для якісного засвоєння матеріалу та формування умінь і навичок науково-методичне забезпечення). Типові навчальні програми затверджує Міністерство освіти та науки.

Робочі навчальні програми розробляють на основі типових програм з урахуванням рівня підготовленості та умов навчання (наявності інформаційного, технічного, методичного забезпечення навчального процесу) конкретного навчального закладу. Робочі навчальні програми затверджуються шкільним методичним об’єднанням.

Авторські навчальні програми можуть, з урахуванням вимог державного стандарту, на відміну від типових програм, реалізувати інші підходи до розгляду навчального матеріалу, відбивати іншу логіку викладу, передавати інші погляди на явища і процеси, які розглядаються. Такі програми обов’язково повинні мати зовнішні рецензії науковців відповідної галузі, а також педагогів, психологів, методистів. Пройшовши експертну оцінку Експертної ради МОН, авторські програми одержують статус «Рекомендовано». Найширше авторські програми використовують у викладанні курсів за вибором.

АВТОРСЬКІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ -  розроблені вчителями-практиками  технології, у яких  поєднано адекватні змістові та цілям різнорівневого і різнопрофільного навчання структурно-логічні, діалогові, інтеграційні, ігрові, тренінгові, комп’ютерні технології.

АДАПТАЦІЯ ТЕКСТУ -  пристосування (здебільшого спрощення) тексту  з урахуванням рівня підготовленості учнів до його сприймання та опрацювання.

АДЕКВАТНІСТЬ ДИДАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ - відповідність  дидактичного матеріалу визначеній навчальній меті уроку.

АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – заходи, що застосовуютьcя з метою її інтенсифікації та підвищення активності. Здійснюється за такими напрямками: а) педагогічний  (застосування форм і методів навчання, які стимулюють пізнавальні інтереси); б) психологічний (збудження  психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви і под.  учнів з метою їхньої підготовки до  активної пізнавальної роботи); в) соціально-психологічний (організація міжособистісного спілкування в навчальній групі, яка сприяє змаганню та взаємонавчанню її членів, заохочення індивідуальних досягнень з боку педагога та групи); г) соціально-економічний (підвищення особистої соціальної та економічної зацікавленості в більш високих результатах навчальної діяльності).

АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ (АМО) -  методи, що створюють умови для вияву активності  суб’єктів  спільної діяльності «учіння-навчання». Поєднують ознаки методів педагогічного впливу та компонентів змісту освіти, оскільки через них можна передати навички діяльності, які не передаються вербальним шляхом. Проектувати навчальну ситуацію, у якій виявляється діяльнісний зміст освіти, можна лише через АМО.

АКТУАЛІЗАЦІЯ – 1) відтворення в пам’яті  системи знань (понять, положень, правил, фактів, уявлень), життєвого досвіду, засвоєних раніше способів учіння з метою наступного їх використання у пізнавальній діяльності; 2) перехід від  можливості до дійсності.

АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ -  виділення в реченні його частини (слова, словосполучення), що містить уже відому з попереднього речення (речень) інформацію, тобто теми (у шкільній практиці – «дане», воно ж «відоме»), та частини, що містить уперше повідомлювану інформацію, тобто рему (у шкільній практиці – «нове»). Завдяки темо-рематичним зв’язкам  між реченнями в тексті забезпечується розвиток думки. Застосовується в лінгвістиці тексту (теорії будови тексту).

АКТИВІЗАЦІЯ СЛОВНИКА УЧНЯ – робота, спрямована на уточнення та збагачення активного словника школяра. Учень має засвоїти не лише лексичне значення слова (пряме й переносне), а й сполучуваність його з іншими словами.  Прийоми:  складання словосполучення (речення, тексту) із заданим словом; уживання певного слова в усному/письмовому переказі/творі; складання висловлювання за опорними словами; взаємне рецензування мовного оформлення таких висловлювань і подібне.

АКТИВНИЙ СЛОВНИК УЧНЯ -  частина словника, що використовується школярем у самостійному усному й писемному мовленні (діалогах, переказах прочитаного, творчих роботах). Розширюється за рахунок пасивного словника.

АЛГОРИТМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ – напрям  педагогічних досліджень, який акцентує на використанні структурованих алгоритмів розв’язання навчальних завдань.

АЛГОРИТМ У НАВЧАННІ МОВИ.  Алгоритм -  перелік елементарно простих, взаємно пов’язаних операцій (кроків), послідовне виконання яких приводить до правильного розв’язання завдань певного типу. Найчастіше застосовують на уроках граматики і правопису. Найбільш популярними є алгоритми перевірки ненаголошеного голосного у корені слова (основні операції: 1) визначення в слові місця наголосу; 2) виділення літери, що позначає на письмі сумнівний ненаголошений голосний звук; 3) визначення кореня; 4) установлення наявності чергування  голосних звуків; 5) перевірка ненаголошеного голосного наголосом; а також перевірка ненаголошених голосних у особових закінченнях дієслів, розпізнавання частин мови, перехідних і неперехідних дієслів тощо. Мають велике значення особливо на першому етапі вивчення правила, коли застосовувати його практично школярі тільки вчаться. Високу ефективність застосування алгоритмів у процесі вивчення мови доведено експериментально. Складання алгоритмів учнями  активізує їхню пізнавальну активність і розвиває мислення. На зразку 1 показано АЛГОРИТМ розпізнавання іменника.

АРТИКУЛЯЦІЯ (від лат. articulatio – розчленування) – діяльність мовленнєвого апарату, внаслідок якої утворюються звуки.

АУДІОКНИГА – текст (інформаційний, художній, публіцистичний), поданий у аудіоформаті.  Використовують з метою активізації  слухових (або слухових та зорових разом) аналізаторів у процесі ознайомлення  з навчальним матеріалом. На уроці А. застосовують з методичним супроводом у вигляді інструктажу, завдань і вправ, виконання яких потребує уважного прослухування тексту.

АУДІЮВАННЯ  -  один з чотирьох видів мовленнєвої  діяльності, що полягає в одночасному  сприйнятті на слух і розумінні людського мовлення і є основою спілкування. Розрізняють репродуктивне та продуктивне аудіювання.  Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У школі до репродуктивного аудіювання вдаються  у процесі  проведення усних переказів та  підготовки до творчих робіт.  У природній ситуації спілкування  співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання. Сприймати усно передавану інформацію можна  глобально, докладно й критично. Глобальне (ознайомлювальне) аудіювання  вимагає від слухача загального охоплення змісту  повідомлення, вміння визначити його тему й головну думку, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи. Докладне аудіювання передбачає  найповніше  сприйняття змісту повідомлюваного. Критичне аудіювання  вимагає оцінки сприйнятих тверджень.

ВЕРБАЛІЗМ (від лат verbalis - словесний) – зловживання словом, марнослів’я, пустопорожнє пишномовство, за яким простежується відсутність глибокої думки.

ВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ – процес передавання інформації  за допомогою мови.

ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – аудіювання (одночасне слухання-розуміння), читання, говоріння й письмо. Час, що витрачається  людиною на різні види мовленнєвої діяльності, розподіляється приблизно так: аудіювання – 45%, говоріння – 30%, читання – 6%, письмо – 9%.  Говоріння й письмо є продуктивними видами мовленнєвої діяльності (мовець творить мовленнєвий продукт), аудіювання й читання – рецептивними (готовий мовленнєвий продукт сприймається мовцем).

ВИСЛОВЛЮВАННЯ – акт комунікації; одиниця повідомлення, що має смислову цілісність і може бути сприйнята  адресатом мовлення. У процесі  навчання мови робота над висловлюванням проводиться у формі  складання речень; відповідей на питання вчителя; розгорнутих відповідей за змістом вивченого; творчих робіт; доповідей тощо.

ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ – читання з дотриманням системи правил (орфоепії, артикуляції, дикції тощо).

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ОСВІТИ – одна з фундаментальних тенденцій розвитку освіти.  Відображає формування  єдиного інформаційного, освітнього й соціального простору в масштабах усієї планети, зокрема через  діяльність  засобів масової інформації, канали Інтернет.

ГОВОРІННЯ – один з чотирьох видів мовленнєвої діяльності, що полягає у  перекодуванні думки в звукові сигнали, переведенні внутрішнього мовлення у зовнішнє (акустичне). Ситуативно вмотивований і ситуативно зумовлений процес. Ситуація спілкування спричиняє мотив (мету): виникає потреба щось з’ясувати, необхідність щось повідомити, до чогось спонукати.  Результат говоріння –  усне  висловлювання.

ГОЛОС – звуки, що їх виробляє голосовий апарат людини. Володіння голосом – необхідна умова підготовки вчителя. Характеристики Г. – висота, сила, тембр. Руйнівні чинники – переохолодження, перевтома, тютюнопаління,  зловживання алкоголем.

ГУМОР  (від лат. humor – волога; за античними уявленнями, стан організму, що визначає настрій людини) -  сприйняття та змалювання дійсності у жартівливій, м»якій інтонації (на відміну від сатири).

ДЕДУКЦІЯ (від лат.  deductio– виведення) – метод умовиводу за типом від загального до конкретного (дедуктивний метод Шерлока Холмса). Протиставляється індукції.

ДЕМАГОГІЯ – замасковані під  глибоку аргументацію на користь людей голослівні аргументи, якими насправді маскують корисливі розрахунки, прагнення маніпулювати слухачам або/і некомпетентність.

ДИКЦІЯ (від лат. dictio – вимова) – манера вимовляння звуків і слів.

ДИСКУРС – емоційна атмосфера, семантичне поле, що створюється «між рядками» в тексті; певною мірою збігається з поняттям підтекст.

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ – організація навчальної діяльності школярів одного класу на основі їх об’єднання в групи за інтересами, рівнем готовності  до виконання певних видів роботи тощо. Кожна група одержує  завдання різного рівня складності. Дає можливість забезпечити умови для розвитку учнів кожної групи. Не суперечить застосуванню визначених чинними програмами  єдиних вимог до знань, умінь і навичок школярів.

ДІАЛОГ – вид мовлення (найчастіше усного), для якого характерні почергові висловлювання двох або кількох співрозмовників. Усне діалогічне мовлення здійснюється за умови безпосереднього контакту співрозмовників, кожен з яких  почергово то слухає/сприймає, то говорить. Тому щоб навчитися діалогу, необхідно досконало оволодіти такими  видами мовленнєвої діяльності, як  аудіювання  та  говоріння. Діалогічне  усне мовлення передбачає розуміння співрозмовниками реальної ситуації спілкування, зорове сприйняття співрозмовниками одне одного (міміки, жестів), сприйняття інтонаційного оформлення мовлення. Зорієнтувавшись у ситуації спілкування, кожен зі співрозмовників планує своє висловлювання (планування відбувається у внутрішньому мовленні). Діалогічне мовлення є ланцюгом  реплік, які породжуються в процесі спілкування двох або декількох осіб. Розрізняють репліку-стимул, яка спонукає співрозмовника до відповіді або дії, та репліку-реакцію, що звучить у відповідь.
    Зберігаючи у внутрішньому мовленні початок розмови (зміст попередніх реплік) кожен зі співрозмовників знову-таки у внутрішньому мовленні планує «смислові згустки» наступної репліки. Плануючи репліки, слід передовсім визначити мету (мотив) спілкування, його зміст (основну тезу) й логічно «просуватися» до досягнення цієї мети.
   Оскільки репліки становлять єдине ціле, у методиці навчання мови діалог розглядають як вид зв’язного мовлення (текст). Методика навчання діалогу розроблена недостатньо, тому діалогічні вміння досі формуються переважно в побутовому спілкуванні. Важливими для діалогу є невербальні засоби спілкування: міміка, жести, інтонація. У писемній формі діалогічне мовлення використовують у художніх творах як засіб відтворення мовлення та характеристики персонажів.
        Репліки  співрозмовників пов’язані за змістом (єдиною темою), більшість із них взаємозумовлені й пов’язані структурно, тому, з погляду синтаксису, вони утворюють такі структурно-граматичні об’єднання, як діалогічні єдності.  Характерними для діалогу є такі ознаки: граматична неповнота речень, використання простих синтаксичних конструкцій, різних речень за метою висловлювання, звертань і вставних слів, вигуків і часток тощо.

ДІАЛОГ У РИТОРИЦІ -  спосіб будови промови, що включає  елементи співбесіди з аудиторією, або в монолозі оратора імітує реальний діалог.

ДІЯЛЬНІСТЬ – 1) Специфічна для людини форма ставлення до світу, зміст якої складає його цілеспрямовану зміну та перетворення. Основний вид діяльності – праця.
2) Специфічно людська, регульована свідомістю активність, породжувана  потребами та скерована на пізнання та перетворення  довкілля та самої людини.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ – метод, у основу якого покладено ідею про подібність  етапів та логіки навчального та наукового пізнання. Передбачає таку організацію навчального процесу, за якої учень засвоює елементи методології та методики наукового аналізу явищ і процесів та оволодіває вміннями самостійно одержувати нові для нього знання.

ДОСЯГНЕННЯ НАВЧАЛЬНІ розподіляють за такими рівнями:

Рівень засвоєння змісту освіти:
  1. Відтворення та запам’ятовування  вивченого матеріалу різної складності.
  2. Застосування знань у звичних умовах за зразком або на основі  узагальненого алгоритму (схеми).
  3. Застосування знань у незнайомих умовах, тобто творчо (наприклад, на основі узагальненої ідеї).
Рівень навчальних досягнень:
  1. Інформованість (орієнтованість) – засвоєння певного обсягу знань та вміння їх відтворювати
  2. Грамотність  - спроможність розв’язувати щоденні завдання з опорою на наявні предметні знання й уміння застосовувати основні способи пізнавальної діяльності.
  3. Компетентність -  здатність розв’язувати проблеми, що виникають, засобами предмета.

ЗАСВОЄННЯ – процес, що забезпечує розвиток. На противагу навчанню не має зовнішнього продукту, а призводить лише до появи у індивіда нового способу діяльності, нової здібності. Головний об’єкт  засвоєння – спосіб діяльності.

ЗНАННЯ – сукупність відомостей про дійсність, виражена у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій за зафіксована в знакових системах природних та штучних мов

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – унікальне поєднання психо-фізіологічних даних  та особистісних рис, притаманне конкретній людині, що відрізняє її від інших людей.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – тлумачення, пояснення, розкриття змісту чогось.

ЕВРИСТИКА  - історично започаткований Сократом (470 – 399 до н.е.)  особливий метод ведення діалогу, навчання, що ґрунтується на системі навідних питань, які спонукають, «підштовхують» співрозмовника до самостійного вирішення проблеми.

ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА -  метод навчання, який полягає в тому, що вчитель вміло поставленими запитаннями (інколи навідними), спонукає учнів самостійно на основі їхніх знань, уявлень, життєвого досвіду, спостережень приходити до певних висновків, формулювати поняття і правила.

ЕМПАТІЯ -  проникнення у внутрішній світ іншої людини (аудиторії) через емоційну ідентифікацію, співчуття.

ЕРИСТИКА -  наука, що навчає  вмінню сперечатися, переконувати  в істинності власних суджень, поглядів, правильно вести полеміку.

ЕРУДИЦІЯ (від лат. eruditio – вченість) – наявність глибоких знань і тій чи іншій галузі; виникає як результат копіткої праці індивідуума над собою

ЕТИКА -  філософська наука, що вивчає мораль; умовна система моральних норм та обов’язків людей стосовно один до одного та суспільства в цілому.

ЕТИКЕТНІ ФОРМУЛИ  - мовні кліше, що виникли в національній мові у процесі культурного розвитку народу (привітання, прощання, вибачення і под.)

ЖЕСТ – система міміки, рухів рук і тіла, що відіграє допоміжну, але важливу роль у мовленнєвому спілкуванні. Ж. бувають механічні (автоматичні), ілюстративні та емоційні. Система жестикуляції в культурі кожного народу складається історично.

ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio – упровадження) – спосіб мислення від конкретного до загального. Протиставляється дедукції.

ІННОВАЦІЙНЕ НАВЧАННЯ -  зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі  навчальна діяльність, що грунтується  на  оригінальних методиках розвитку різних форм мислення, творчих здібностей,  соціально-адаптаційних можливостях особистості. Інноваційнй підхід до вивчення мови (від лат. innovus) –зрушення у бік методичного оновлення навчального процесу, в основу якого покладено обов’язкову якнайактивнішу участь у творчо організованому процесі навчання його суб’єкта, тобто школяра, а також  передбачення радості  учня від  досягнутого ним у навчанні успіху. Обов’язковими є опора на розвиток пізнавального інтересу учня та врахування емоційного фактора (високої самооцінки як засобу самоствердження в результаті досягнення  навчальної мети). Методологічною основою інноваційного підходу є пошуковий метод, воно спирається на новації творчих учителів, на новітні технології навчання, на прогнозування (попереднє визначення очікуваних результатів навчання) та сугестопедію (навіювання учневі переконаності у його спроможності  у  досягненні успіху та впевненості у власних силах).

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ НАВЧАННЯ  -  цілеспрямовано організовані ситуації розвитку особистості. Передбачають створення умов для реалізації  права особистості  на індивідуальний творчий внесок, умови співробітництва та співтворчості (технологія індивідуалізації навчання; комп’ютерні технології; проблемне навчання; технологія програмового навчання; ігрові технології тощо).

ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ (від лат. intelligens – обізнаний, мислячий) – здатність генерувати думки та емоції, інтегрувати їх у річищі інтелектуальної проблеми та рафінувати крізь  призму культури. І. невід’ємна від  емпатії, ерудиції, етики та естетики.

ІНТЕНСИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ – навчальні системи, які  активізують  приховані додаткові  можливості засвоєння навчального матеріалу: застосування рольових ігор; сугестопедія (від сугестія – навіювання), гіпнопедія – навчання мови під час природного (не гіпнотичного) сну тощо.

ІНТОНАЦІЯ (від лат. intono - голосно вимовляю) -  ритмо-мелодійний малюнок мовлення, основою якого є  чергування підвищення та пониження тону голосу.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ – одна з глобальних тенденцій  розвитку освіти, пов’язана з розширенням  застосування комп’ютерів, інформаційних мереж і технологій в освітній практиці.

КВАЛІФІКАЦІЯ -  1) рівень, ступінь підготовленості  людини до певного виду праці;  2) Професія, спеціальність; 3) Характеристика предмета, віднесеність його до певної категорії.

КІНЕСИКА -  сукупність  форм невербального спілкування, що проявляються  у рухах людського тіла – погляді, міміці, жестах, поставі (позі), ході.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОМИЛОК - Допущені школярами в усному й писемному мовленні помилки поділяються на мовні (граматичні, орфографічні, пунктуаційні),  та  мовленнєві. У письмових роботах визначаються змістові, логічні  помилки.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ – спроможність вирішувати проблеми, які виникають у житті, засобами навчального предмету: а) розпізнавати з-поміж проблем, що виникають, такі, що можуть бути вирішені засобами даного предмету; б) формулювати й вирішувати такі проблеми із застосуванням предметних знань і вмінь; в) аналізувати застосовані методи рішення; г) інтерпретувати одержані результати, формулювати остаточні результати вирішення поставленої проблеми.

КОМПЕТЕНЦІЯ -   сукупність знань, умінь і навичок, а також способів практичної діяльності учнів, які забезпечують практичне оволодіння навчальним предметом. Компетенція мовна – знання, вміння й навички, що забезпечують здатність школярів уживати слова, їхні форми, синтаксичні конструкції у відповідності до норм літературної мови, а також доречно та правильно використовувати синонімічні  засоби мови. Компетенція  комунікативна – знання, вміння та навички, необхідні для сприймання  та розуміння чужих і продукування  власних висловлювань відповідно до мети й умов (ситуації) спілкування. Лінгвістична компетенція – знання основ науки  про мову, знання про мову як систему, володіння  способами й навичками дій з мовним матеріалом. Етнокультурознавча компетенція -  знання, вміння й навички, необхідні для засвоєння національно-культурної специфіки мови, оволодіння мовним етикетом.

КОМУНІКАТИВНА УСТАНОВКА -  стан готовності мовця позитивно (або негативно)  реагувати  на співрозмовника у процесі спілкування.

КОМУНІКАЦІЯ -  процес передавання  інформації (ідей,  думок, уявлень,  вражень і под.). За типом стосунків між учасниками розрізняють міжособистісну, публічну, масову К.;  у відповідності до засобів – мовленнєву, паралінгвістичну (жест, міміка, інтонація),  знаково-речову (наприклад, художню) К.

КОРЕКЦІЯ – усунення відставання, відхилень у розвитку, порушень, дефектів в освіті, навчанні та вихованні.

КРЕАТИВНІСТЬ -  стійка властивість індивіда виявляти соціально значущу  творчу активність; рівень творчої обдарованості, здатності до творчості.

КРЕАТИВНОСТІ РІВНІ – ступені розвитку творчого потенціалу особистості, що відповідають  її готовності до продуктивної участі  в різних видах соціальної діяльності. Утворюють ієрархічний ряд:
а) докреативна діяльність – рутинна праця, результати якої з причини низької компетентності або байдужого ставлення  працівника  слабкою мірою відповідають поставленим завданням;
б) репродуктивна діяльність, що стабільно досягає високих результатів завдяки  міцному засвоєнню працівником  досвіду;
в) модернізація – засвоєння і втілення  останніх досягнень у певній  сфері діяльності;
г) раціоналізація – самоініційована розробка інновацій та удосконалень, які сприяють  досягненню більш високих результатів;
д) новаторство -  висування й обґрунтування  оригінальних ідей, що принципово змінюють  підходи до виконання завдань та розв’язання проблем;
е) творчість як духовна діяльність – збагачення теорії якісно новими ідеями та положеннями, що мають універсальне значення.

КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ -  поєднання комунікативної установки, знань з етики й психології спілкування та вміння застосовувати ці знання на практиці.

ЛІНГВІСТИКА ТЕКСТУ –  галузь науки про мову, що почала активно розвиватися з 70-х років минулого століття. Основним поняттям лінгвістики тексту є текст, а предметом вивчення – зміст  і структура (будова)  тексту. Завдання лінгвістики тексту – виявити  й дослідити загальні закономірності будови тексту.

ЛІНГВОДИДАКТИКА – теорія навчання мови; досліджує питання змісту навчального курсу мови на основі лінгвістичних досліджень, труднощі  засвоєння мовного матеріалу, причини виникнення таких труднощів і шляхи їх подолання, визначає принципи, методи і прийоми  навчання мови. Стосовно вивчення української мови у російськомовному середовищі досліджує  характер білігвальних явищ, впливу  інтерференції і на цій основі вибудовує методичні рекомендації.

ЛІНГВОМЕТОДИКА – те саме, що методика навчання мови.

МЕДІА-ОСВІТА – напрям у педагогічній науці, що досліджує засоби  масової комунікації. Головні завдання: підготовка тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формування в них уміння  здобувати й використовувати інформацію в будь-якому вигляді, здійснювати  комунікації, усвідомлювати та враховувати особливості впливу на людину засобів комунікації.

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ - взаємопроникнення наук, що сприяє формуванню в учнів єдиної картини світу та розумінню ними  взаємозв’язків явищ природи й суспільного життя.

МІМІКА - рухи м’язів обличчя, якими виражають емоції та почуття людини.

МОВНІ  НАВИЧКИ – автоматизовані вміння, що формуються внаслідок  тривалого вправляння. Належать до інтелектуальних, проте їхня особливість полягає в тому, що, з огляду на безперервний контроль свідомості над мовленням, а також нестримний потяг більшості мовців до мовної творчості, вони ніколи не досягають абсолютної автоматизації (автоматизуються лише окремі елементи дій).

МОДУЛЬ – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу; змістовий М. - система навчальних  елементів,  поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові; дидактичний М. складається  із закінчених та взаємопов’язаних елементарних  частин змістових та операційних знань.

МОЗКОВА АТАКА – організований процес генерування ідей  у результаті безперешкодного і відкритого обговорення проблеми.

МОНІТОРИНГ В ОСВІТІ -  постійне відстежування  певного процесу в освіті з метою виявлення його відповідності визначеному результату навчання. Елементи М.:  поточна, проміжна і підсумкова атестація, графіки та звіти, педагогічні ради, педагогічні консиліуми і под.

МОНОЛОГ – висловлювання однієї особи, здебільшого значне за обсягом, що має тему, головну думку, певну композиційну структуру. Вимагає від автора певного рівня підготовленості, вольових зусиль, необхідних для складання плану висловлювання, добору адекватних задумові мовних засобів тощо. У шкільній практиці робота над формуванням умінь і навичок складання монологу виявляється в роботі над різними видами переказів та творів.

МОРАЛЬ – система поглядів, норм, оцінок, які регулюють людську поведінку.

МОРАЛЬНА НОРМА -  вимога, якої необхідно дотримуватися за будь-яких обставин, обов’язковий елемент моральних відносин і моральної культури суспільства.

НАВЧАННЯ – процес, що, забезпечуючи пізнання світу, передбачає  певний зовнішній продукт, отримання нових засобів у діяльності (знань, умінь, навичок).

НАЦІОНАЛЬНА МОВА – підгрунтя національної культури в її юридичних, політичних, релігійних, науково-освітянських і побутових аспектах.

НЕОРИТОРИКА (Rethorica nova) – нова риторика, що виникла у другій половині ХХ ст. на підґрунті нових наукових дисциплін (комунікативної лінгвістики, психолінгвістики, лінгвістики тексту тощо) і має за мету забезпечення ефективності комунікативного акту, засвоєння оптимальних алгоритмів спілкування та мовленнєвого впливу на людей, методи переконання аудиторії.

НЕТРАДИЦІЙНІ (НЕСТАНДАРТНІ) УРОКИ - уроки, що виходять за межі традиційних типологій. З-поміж них виділяють:
  • інтегровані (побудовані на міжпредметних зв’язках: мови та літератури, мови й історії і под.);
  • уроки в формі змагання: вікторина, турнір філологів, лінгвістичний конкурс, естафета, ділова або рольова гра, кросворд і под.;
  • уроки з перенесенням традиційних форм позакласної роботи: «Що? Де? Коли?», КВК, спектакль, концерт, інсценування, диспут (дискусія);
  • уроки, що імітують публічні форми спілкування: усний журнал, телеміст, прес-конференція, лінгвістична панорама і под.;
  • уроки, що імітують культурні заходи: заочна екскурсія, мандрівка;
  • уроки із застосуванням фантазії: урок-казка, урок-сюрприз від інопланетян і под.;
  • уроки, засновані на відомих у суспільній практиці  жанрах, формах і методах роботи: лінгвістичне дослідження, аналіз філологічних матеріалів, історичний коментар, репортаж, інтерв'ю;
  • уроки на основі нетрадиційної організації навчального матеріалу:  урок-презентація, урок одкровення, урок-сповідь.
НОВАТОРСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД – навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність, породжена радикально новою педагогічною ідеєю.

ОБЛАДНАННЯ УРОКУ -  комплект усіх використовуваних на уроці навчальних посібників:  підручники, посібники (збірники вправ, диктантів, переказів, тестів тощо), словники та довідники, роздавальний матеріал, унаочнення (таблиці, схеми, картини), а також зошити, дошка, крейда, ТЗН.

ОЛІМПІАДА -  одна з організаційних форм  позакласної й позашкільної роботи з навчального предмета, мета якої – виявлення й розвиток пізнавальних інтересів і здібностей школярів. Складається з кількох турів виконання учнями завдань підвищеної складності. Забезпечує масове охоплення учасників, виявляє їхню ерудицію, кмітливість, спонукає до творчості й самоосвіти.

ОПОРИ  -  гранично стислі узагальнені  теоретичні відомості, подані у формі таблиці, формули або моделі. Використовуються  як засіб запам’ятовування та орієнтир у практичних діях учня.

ОПТИМІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ – вибір оптимального (найкращого, найдоцільнішого) варіанта процесу навчання в конкретній педагогічній ситуації. Основні критерії:  результативність і якість вирішення навчально-виховних завдань за  мінімальних витрат часу й зусиль учнів та вчителя. Включає: 1) визначення мети і завдань навчання на кожен урок; 2) відповідність змісту навчання цій меті і завданням; 3) доцільне поєднання форм навчальної діяльності учнів (індивідуальна, парна, групова); 4) раціональний добір і поєднання методів навчання;  5) планування вивчення розділу, теми; 6) здійснення плану; 7) аналіз результатів і оцінка рівня оптимальності плану.

ОЦІНКА – загальний термін, що вживається для характеристики  результатів  навчальної діяльності відповідно до критеріїв  їх відповідності встановленим вимогам. Поділяються на поточні, проміжні,  підсумкові; виражаються у балах.

Copyright Vilnogirsk_school5 © 2017 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz